That's what I like

Після довгих міркувань було вирішено завести новий блог. Хто хоче продовжувати читати мої пости, прохання написати мені. Я вас всіх дуже люблю, дякую!

Жіноча Січ

1 січня 1939 року було оголошено про створення Жіночої Січі. Її очолила Стефанія Тисовська, а заступником стала Марія Химинець. На заклик в пресі протягом січня 1939-го у багатьох містечках і селищах Карпатської України до осередків Жіночої Січі почали вступати жінки та дівчата. Невдовзі Жіноча Січ стала масовою організацією закарпатського жіноцтва.

У січні-лютому січовички вже організовували художні вечори та вистави, розповсюджували українську літературу, допомагали незаможним закарпатським родинам.

Для підготовки провідниць Жіночої Січі з середини лютого до початку березня у Хусті організували інструкторський курс, де навчалося 54 жінки з усіх куточків автономного краю. До програми вишколу входили: історія та географія України, обов’язки січовичок, загальноосвітня праця, гігієна, боротьба з неписьменністю, плекання чистоти літературної мови, пошанування материнства, виховання та опікування дітьми, санітарний вишкіл, фізичне виховання (спорт), стройова підготовка («впоряд»), розвідка.

19 лютого близько трьох тисяч січовичок прибули до столиці краю, щоб взяти участь в урочистому марші вулицями міста з нагоди ІІ-го краєвого з’їзду Карпатської Січі. З балкону «Січової Гостинниці» зі словом виступила командантка «Жіночої Січі» Стефанія Тисовська.

Січовички шили однострої (чоловічі та жіночі), національні та січові прапори. Були також зв’язковими та розвідницями: передавали вказівки та накази Головної команди в окружні та місцеві осередки Карпатської Січі, працювали на радіотелеграфній і телефонній службі, здобували інформацію про розташування чехо-словацьких військ і плани військового командування. У Хусті Жіноча Січ створила окремий відділ Червоного Хреста, де працювали також професійні лікарі. У домівці Жіночої Січі влаштували лазарет для поранених у боях із чехо-словацькою армією у ніч із 13 на 14 березня 1939 року. Допомагали бійцям і на полі бою. Відомо, що групу дівчат із Жіночої Січі угорці розстріляли 16 березня 1939 року під час боїв на Хустському напрямку.

8 порад тим, хто хоче перейти з російської на українську мову

З часів Євромайдану українська мова в спілкуванні стала ознакою патріотизму. Після анексії Криму та військової агресії Росії на Сході російськомовні українці почали відмовлятись вживати російську як мову окупанта.

«Мова зникає не тому, що її не вчать інші, а тому, що нею не говорять ті, хто її знає» — ці слова іспанського політика Хосе-Марії Арце розлетілись в соціальних мережах як заклик спілкуватись рідною мовою. Говорити українською стало не просто модою, а потребою для багатьох свідомих громадян, проте в багатьох на заваді стали психологічні бар’єри та страхи.

Ось кілька порад, як почати говорити українською в російськомовному середовищі, і головне, як говорити правильно.

1. Позбудьтеся страхів

Більшість українців, які не наважувались перейти на рідну мову спілкування, знаходять однакові виправдання. Це все є міфи, що легко розвінчуються.

Я погано розмовляю українською, і не хочу її псувати — жодна нація світу не володіє літературним варіантом рідної мови, навіть жителі Західної України не говорять чистою українською;

— Я з дитинства говорю російською, моя сім’я – російськомовна – уявіть, що з таким же переконанням ви спробували б жити, наприклад, в США, ви би продовжували говорити російською?

— Це мертва мова, ніхто в моєму місті не говорить українською — тож ви маєте шанс стати першим, і прикладом для решти своїх земляків.

 2. Створіть україномовне середовище

Почніть з пасивного накопичення української лексики. Дивіться кіно та серіали з українським дубляжем, читайте україномовну пресу та слухайте українську музику. Налаштуйте свій комп’ютер на українську мову, інтерфейс програм та соцмереж. Заходячи на сайти, здійснюючи платежі, обирайте українську мову інтерфейсу.

прапор україни

3. Пишіть українською

У листуванні та спілкуванні в соцмережах переходьте на українську. Ви матимете час на обдумування слів, тому відчуватимете себе впевненіше, звикаючи думати українською. Крім того, ваше коло спілкування поступово звикатиме до вас україномовного, а ви зможете знайти однодумців, з якими надалі зможете практикуватись в українській.

4. Говоріть до незнайомців

 Психологічний бар’єр легше за все подолати, якщо почати говорити українською спочатку з незнайомцями: в магазині, транспорті, на вулиці. Будьте готові, що ваша мова здаватиметься вам жахливою, проте лише практика і час допоможуть вам говорити плинно.

5. Почніть говорити у побуті

Почавши говорити українською в побуті та на роботі, будьте готові пояснити причину такої зміни. Поясніть рідним та друзям свою позицію та попросіть їх підтримати вас у такому прагненні. Пам’ятайте, російськомовні українці прекрасно вас розуміють, навіть якщо вони звертаються до вас російською. Практика довела, навіть корінні росіяни розуміють українську, якщо говорити повільно. Будьте готові відчути, як складно підтримувати такий діалог, адже під час розмови ви автоматично використовуєте слова один одного. Треба навчитися не втрачати пильність, краще говоріть повільніше, але українською.

6. Знайдіть досвідчених співрозмовників

Важливо не просто говорити, а говорити правильно. Для цього важливо мати співрозмовника, який стане для вас прикладом. Слухаючи його мову, вам буде легше відповідати українською. Не бійтеся припускатися помилок і запитувати незнайомі слова. Так ви швидко збагатите свою лексику.

7. Наберіться терпіння

Для того, щоб почати не лише говорити вільно, але й думати українською, вам знадобиться близько року. За цей час вам будуть необхідні перерви, не бійтеся перепочити тиждень чи місяць і зробити другу спробу.

8. Безкоштовні курси української мови

 Тим, хто не в змозі освоїти мову самостійно, варто записатися на безкоштовні курси української мови, які є у багатьох містах України. Тут ви точно знайдете однодумців і постійне спілкування українською!

P.S.статтю взяла з фейсбука у Фаріон, а вона з якогось сайту) 

Зробила блокнотик, сторінки оброблені в кофе. 

Особливо дякую Катерині, за неймовірні фото!

24 серпня- День Незалежності, неймовірно світле свято. 

В нашому місті був марш, ланцюг єдності та концерт. З приємного: навколо майорять вишиванки, прапори, українська мова. З поганого: школьники, псевдопатріотизм, хоча як сказала моя подруга “хоча б так”.

Я приймала участь в ланцюгу єдності-багато вражень, не передати словами, адже 21 січня 1990 року, близько трьох мільйонів людей взялися за руки, з’єднавши Львів і Київ у день 71-річчя Злуки УНР і ЗУНР . Цей живий ланцюг був одним з наймасштабніших у світовій історії та став ще одним кроком до здобуття незалежності Україною.

Завжди хотіла відчути хоч трішки того, що відчули люди в 90-му році. В результаті: відчуття щастя. Знаєте, я прибічник того, що люди здатні відчувати абсолютне щастя всього декілька хвилин. Так от це було воно. 

Здійснилась мрія: кричала українські гасла, а мені відповідала ціла толпа людей. Чоловік по переду, навіть сказав щоб я перепочила. Горло боліло цілий день, але сили, емоції не покидали мене. Хотілося кричати, сміятися, пригати, відчувати що навколо люди які відчувають теж саме. 

Але трішечки день зібсував примара з минулого. 

А так все було дуже файнесенько. 

Ось така знахідка-Сага про Форсайтів на українській мові!
P.S.Ще повинен бути великий пост про 24, але ліньки писати.

Ось така знахідка-Сага про Форсайтів на українській мові!

P.S.Ще повинен бути великий пост про 24, але ліньки писати.

Класичний стиль: великі, широкі білі колони, візерунок на будівлі. Нічого зайвого. Дерев’яні двері, з віконцями-тризубцями. Місцезнаходження: навпроти гарного парку. Тут вирішується доля декількох інших, не таких величних будинків, та котрі проти своєї волі забов’язані підпорядковуватися великій будівлі з віконцями-тризубцями. Невідома пошана здіймає тебе, проходячи повз цю красиву будівлю, адже тут безліч крутих менів: одні роблять щось добре, інші щось погане - так просто і прозаічно, але “добро” і “зло” в них дещо виходять за рамки ”викинутої на дорогу етикетки”, а становлять рівню кримінального провадження. Відкриваються двері і ми бачимо ковдру(ні, чомусь не червону, але теж гарну) та охоронця. Доводиться блукати по кабінетам. На цьому картинка маленької дівчинки повз рожеві окуляри закінчується. Кругом суцільні бюрократи, які дозволяють собі вдягати яркі зелені кольори - жіночка, це ж державне приміщення, вгамоніться, вдягніться пристойніше. В нас п’ятикласники мають культурніше вбрання. Відсутність розуму теж позначилась у їхній мові. Кабінети- ну тут я вже мовчу, бо совок, совок, совок.

Ось такі враження від міськради.

Повертайся живим

Так, я все знаю. Знаю все.
Це вибір твій. Я суперечити не стану.
Хто, як не ти. Я розумію й це.
Й за це тобі моя пошана.
Та тільки я благаю про одне.
Вертайсь живим! Живим! Ти мене чуєш?
В свободі – прагнення святе.
І вірю, перемогу ти здобудеш.
Та повертайся зі щитом в руках!
Не на щиті, нехай і героїчно.
З тобою я навіки у думках,
За тебе я молюсь богам одвічним.
Ти пам’ятай, яким не був би бій:
Тебе чекають твої рідні вдома
І кожен подих, погляд ловлять твій.
Не маєш права ти на біль і втому.
Ти повертайся. Повертайся попри все!
Живим та неушкодженим вертайся!
Пообіцяй! Пообіцяй мені лиш це.
Й дотримай обіцянку, не здавайся!

Лінощі-найбільш підходяще слово для сьогоднішнього дня. Нічого не хочеться робити, тільки спати. 

Нещодавно гуляли по нашему з подрогою улюбленому району, мій улюблений- бо дуже затишний та красивий, її-бо народилась та виросла там. Слухала багато її дитячих спогадів пов’язаних з двором, вулецею, тощо. Для мене все було таке далеке, нерідне, незбагненне, вона дивиться на дерево, розповідає як лазила по ньому і очі палають, напевно згадувала дуже приємні моменти. Розумію, дле мене те ж саме пов’язано з моїм двором, але на декілька кварталів осторонь.

В місті є декілька важливих місць для мене. Наприклад, зупинка біля центру. Коли була малою, гадала що вона дуже далеке знаходиться, а потім, доводилось кожен день самій, по темряві до неї доходити, а через певний час взагалі стала найкоротшою відстанню від дому, де гуляю.

Такжє є такі місця, котрі неодмінно пов’язані з певною людиною. В такому випадку вони набувають ярлика “наш”. Доречі. нещодавно по цій темі мене зрадили, “наше” місце показали іншій людині, оуф, ненавиджу коли так роблять. Хоча, ця інша людина мала на те законне право. Ярлики мають властивість набувати певного відтінку настрою. Є ярлик “наш”, “наша будівля, біля котрої ми зустрілись”- дуже приємний відбиток спогадів, а є й навпаки, неприємні, від котрих нікуди не втечеш, це такі собі ярлики-примари. 

P.S. Як бачите, в мене все добре, пишу про неважливе.