That's what I like

Зробила блокнотик, сторінки оброблені в кофе. 

Особливо дякую Катерині, за неймовірні фото!

24 серпня- День Незалежності, неймовірно світле свято. 

В нашому місті був марш, ланцюг єдності та концерт. З приємного: навколо майорять вишиванки, прапори, українська мова. З поганого: школьники, псевдопатріотизм, хоча як сказала моя подруга “хоча б так”.

Я приймала участь в ланцюгу єдності-багато вражень, не передати словами, адже 21 січня 1990 року, близько трьох мільйонів людей взялися за руки, з’єднавши Львів і Київ у день 71-річчя Злуки УНР і ЗУНР . Цей живий ланцюг був одним з наймасштабніших у світовій історії та став ще одним кроком до здобуття незалежності Україною.

Завжди хотіла відчути хоч трішки того, що відчули люди в 90-му році. В результаті: відчуття щастя. Знаєте, я прибічник того, що люди здатні відчувати абсолютне щастя всього декілька хвилин. Так от це було воно. 

Здійснилась мрія: кричала українські гасла, а мені відповідала ціла толпа людей. Чоловік по переду, навіть сказав щоб я перепочила. Горло боліло цілий день, але сили, емоції не покидали мене. Хотілося кричати, сміятися, пригати, відчувати що навколо люди які відчувають теж саме. 

Але трішечки день зібсував примара з минулого. 

А так все було дуже файнесенько. 

Ось така знахідка-Сага про Форсайтів на українській мові!
P.S.Ще повинен бути великий пост про 24, але ліньки писати.

Ось така знахідка-Сага про Форсайтів на українській мові!

P.S.Ще повинен бути великий пост про 24, але ліньки писати.

Класичний стиль: великі, широкі білі колони, візерунок на будівлі. Нічого зайвого. Дерев’яні двері, з віконцями-тризубцями. Місцезнаходження: навпроти гарного парку. Тут вирішується доля декількох інших, не таких величних будинків, та котрі проти своєї волі забов’язані підпорядковуватися великій будівлі з віконцями-тризубцями. Невідома пошана здіймає тебе, проходячи повз цю красиву будівлю, адже тут безліч крутих менів: одні роблять щось добре, інші щось погане - так просто і прозаічно, але “добро” і “зло” в них дещо виходять за рамки ”викинутої на дорогу етикетки”, а становлять рівню кримінального провадження. Відкриваються двері і ми бачимо ковдру(ні, чомусь не червону, але теж гарну) та охоронця. Доводиться блукати по кабінетам. На цьому картинка маленької дівчинки повз рожеві окуляри закінчується. Кругом суцільні бюрократи, які дозволяють собі вдягати яркі зелені кольори - жіночка, це ж державне приміщення, вгамоніться, вдягніться пристойніше. В нас п’ятикласники мають культурніше вбрання. Відсутність розуму теж позначилась у їхній мові. Кабінети- ну тут я вже мовчу, бо совок, совок, совок.

Ось такі враження від міськради.

Повертайся живим

Так, я все знаю. Знаю все.
Це вибір твій. Я суперечити не стану.
Хто, як не ти. Я розумію й це.
Й за це тобі моя пошана.
Та тільки я благаю про одне.
Вертайсь живим! Живим! Ти мене чуєш?
В свободі – прагнення святе.
І вірю, перемогу ти здобудеш.
Та повертайся зі щитом в руках!
Не на щиті, нехай і героїчно.
З тобою я навіки у думках,
За тебе я молюсь богам одвічним.
Ти пам’ятай, яким не був би бій:
Тебе чекають твої рідні вдома
І кожен подих, погляд ловлять твій.
Не маєш права ти на біль і втому.
Ти повертайся. Повертайся попри все!
Живим та неушкодженим вертайся!
Пообіцяй! Пообіцяй мені лиш це.
Й дотримай обіцянку, не здавайся!

Лінощі-найбільш підходяще слово для сьогоднішнього дня. Нічого не хочеться робити, тільки спати. 

Нещодавно гуляли по нашему з подрогою улюбленому району, мій улюблений- бо дуже затишний та красивий, її-бо народилась та виросла там. Слухала багато її дитячих спогадів пов’язаних з двором, вулецею, тощо. Для мене все було таке далеке, нерідне, незбагненне, вона дивиться на дерево, розповідає як лазила по ньому і очі палають, напевно згадувала дуже приємні моменти. Розумію, дле мене те ж саме пов’язано з моїм двором, але на декілька кварталів осторонь.

В місті є декілька важливих місць для мене. Наприклад, зупинка біля центру. Коли була малою, гадала що вона дуже далеке знаходиться, а потім, доводилось кожен день самій, по темряві до неї доходити, а через певний час взагалі стала найкоротшою відстанню від дому, де гуляю.

Такжє є такі місця, котрі неодмінно пов’язані з певною людиною. В такому випадку вони набувають ярлика “наш”. Доречі. нещодавно по цій темі мене зрадили, “наше” місце показали іншій людині, оуф, ненавиджу коли так роблять. Хоча, ця інша людина мала на те законне право. Ярлики мають властивість набувати певного відтінку настрою. Є ярлик “наш”, “наша будівля, біля котрої ми зустрілись”- дуже приємний відбиток спогадів, а є й навпаки, неприємні, від котрих нікуди не втечеш, це такі собі ярлики-примари. 

P.S. Як бачите, в мене все добре, пишу про неважливе.

Ось, отримала фото з фотосесії)

Дивилась новини: 90% людей вважають себе патріотами, дивовижно, знадобилась лише одна зима, щоб змінити свідомість та прибрати совок, аніж 23 роки…

Немає доща.

Минула неділя, була страшенно нервовою, були моменти, коли я мріяла, по тим безглуздим проблемам які були, мріяла про нічого неробіння. Тепер, все стабілізувалося. Сьогодні почала ловити себе на думці, що ось саме той момент: сама собі будую безглузді проблеми. Згадала, що мріяла про це, і воно того не варто, стало краще. “Те, що не руйнує, робить нас сильнішими”- цей пункт можно вважати перевіриним на власному досвіді. 

Цікаве порівняння: за ці три місяці, від мене пішло багато людей, а з іншого боку, три місяці були наповнені самовдосконаленням( напевно більшим, ніж за весь рік).

За останні дні було декілька милих листувань.) 

Дякую, мої родняши, за підтримку, без вас минула б неділя була б прижахливійшою.